А Вольга́ тоді був догадливий —
З усїєю дружиною хороброю
На те славнеє царство на Індийськеє,
Зараз з нею у похід пішов.
От дружина спить, а Вольга́ не спить —
Обернеть ся він та сїрим вовком,
Біга, скаче в темнім лїсї по гущавинах,
А бє він звіря сохатого (лося),
Вовка, медвідя не пускає теж,
Барси, соболї — найлюблений шмат,
Але й зайцем, лисом не гербує теж.
Напуває та годує він дружину ту хоробрую,
Обува, одяга добрих мо́лодцїв —
Носять шуби вони соболиниї,
В переміну ж шуби барсові.
Ну дружина спить, та Вольга́ не спить.
Він обернеть ся ясним соколом,
Гень далеко лїта на синє море,
Бє гусей він, білих лебедїв,
А сїрих, малих качок не пускає теж —
Напува та годує він дружиноньку хоробрую,
А все їжа була з перемінами.
Зачина Вольга́ тут воро́жити:
„Гей ви удалі добрі молодцї.
Не багато і не мало вас — сїм тисячів,
Чи єсть серед вас такий чоловїк —
Обернув ся щоб він та гнїдим туро́м,
Побіг би в те царство Індийськеє,
Провідав би про царство Індийськеє?"
Тут мов лист із травою простераєть ся,
Вся дружина його приклоняєть ся.
Кажуть йому його удатні добрі молодцї:
„Нї нема у нас такого мо́лодця —
Окрім тебе лиш Вольги Всеславєвича“.
Ну тут той Вольга́ Всеславєвич
Обернеть ся туром гнїдим золоті роги
Та й побіг він до царства Індийського:
Першим скоком скочив він цїлу верству.
Скоку другого не могли знайти —
Обернув ся він ясним, соколом,
Полетів він до царства Індийського,
Сїв на палату білокамяну,
На віконечко царя індийського —
Цар з царицею розовому ведуть,
Говорить цариця Азбяківна:
„Гей же, славний індийський цар!
Хочеш ти збиратись на Русь воювать,
А не знаєш того і не відаєш,
Як на небі місяць засяв, засвітив,
А в Київі могутний родивсь богатир,
І тобі то, цареви, супротивничок!“
Ну Вольга́ тоді — він догадливий,
Він розмову ту собі вислухав,
Обернувсь тепер горностайчиком
І побіг до комори оружної —
у тугих луків він тетиви надкусував,
У гартовних стрілок він зелїзка витягував
Все то в землю він позакопував.
Обернув ся тепер він сїрим вовко́м,
Поскочив знов тепер він на кінський двір
Добрих коней усїх він там перебрав,
Горла їм він усім переривав.
Обернувсь назад ясним соколом,
Геть підняв ся високо по-під небеса,
Полетїв далеко у чисті поля,
До своєї дружини хороброї.
Розбудив він удалих добрих молодцїв:
„Гей же ви, дружинонько хоробрая!
Не час вам спать, час тепер уставать
Та ходімо до царства Індийського“.
Так прийшли до стїни білокамяної —
Гей міцна та стїна білокамяна:
Ворота у тім городї зелїзниї,
Гаки, засови всї мідяні,
Підворотня — дорогий рибій зуб.
Хитрими вирізами вирізана,
Тільки в ті вирізи мурахови пройти.
Тут усї молодцї засмутили ся:
„Стратимо ми голови даремнїсенько
Як тут нам оті мури пройти!“
Молодий Вольга́ — він догадливий,
Обернув себе він мурашиком,
Всіх своїх молодцїв теж мурашками;
Стали вже молодцї на другій сторонї,
В славнім царстві Індийському —
Обернув усїх молодцями знов,
