і сам був хоробрий і легкий, ходив як пард (лєопард) і богато воював. Не возив з собою возів, нї казана, анї варив мяса, тільки порізавши тоненько чи конину, чи звірину, чи воловину, пік на углях і так їв; не мав і шатра, а підстелював на спаннє підклад (що під сїдлом був), а в голови сїдло, — такі ж були і вояки його. А як ішов на котрий край, сповіщав на перед: „іду на вас!“
І так описує лїтопись насамперед його похід на схід: на Хозар, на Касогів — Черкесів і на Ясів — теперішнїх Осетин, що жили тодї не тільки на Кавказї, а й далї на північ, аж у Подонє; також війну з Вятичами, котрі перед тим давали дань Хозарам, а тепер мусїли давати дань до Київа. Від арабських письменників знаємо, що тоді Русь понищила краї й торговельні городи болгарські й хозарські, Ітиль, Болгар і иньші, порозгоняла людей, попустошила їх оселї. Тодї стала вона ще сильнїйшою ногою на устю Дону і на Азовськім мюрю, заразом відкрила дорогу своїм походам на Каспійське море. Можна було сподївати ся нових походів Руси туди, на персько-арабські городи. Але натомість доля перекинула Святослава в балканські краї, в Болгарію: візантийський цїсар Никифор задумав знищити Болгарію і для того замислив напустити на неї Святослава. Намовив до того Святослава через одного Херсонесця Калокіра: той підбив Святослава поставивши дїло так, що Святослав для себе має здобути Болгарію, а Калокір буде собі старати корону візантийську. Святославу ся думка дуже сподобала ся: захопивши в свої руки Болгарію, та маючи в руках Київську державу, він міг опанувати цїлий Балкан та й сягнути по сам Царгород, як славний цар болгарський Симеон півстолїтя перед тим (в початках X віку). Але й без того Болгарія була смачним куском. „Не хочеть ся менї в Київі жити“, каже Святослав в лїтописи потім, засївши в Болгарії, як його київські бояре намовляли, щоб лишив далекі краї та пильнував батьківщини, — „хочу, каже, жить в Переяславцї на Дунаю (столицї болгарській) — то середина землї моєї, там всяке добро сходить ся: від Греків паволоки, золото, вино, овочі ріжні, від Чехів і Угрів серебро і конї, з Руси шкіра (міхи), віск, мед і челядь“. Мусїв Святослав наперед знати про те болгарське добро і тому з утїхою прийняв заклик Калокіра, не здогадуючи ся грецьких хитрощів.
Зібравши велике військо, кинув ся він 968 р. на Болгарію, побив болгарське військо під Доростолом на Дунаю (тепер Силїстрія) і зайнявши західню Болгарію, осїв ся в Переяславцї (тепер село Преслав іколо Тульчі).
Та слїдом прийшли з Київа вісти, щоб Святослав на ґвалт прибував, бо Печенїги обступили Київ і не дають дихати. Київські бояре
