Перейти до вмісту

Сторінка:Гюго В. Бюґ-Жарґаль (1928).djvu/217

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
XLIX

Коли занепад сил від побивання минувся, свого роду скаженство опанувало мене; я пішов швидкою ходою в долину; у мене з'явилась потреба скоротити шлях. Я прийшов на аванпости негрів. Вони здивувались і не хотіли мене пускати. Чудернацька річ. Мені довелось майже благати їх, мене пропустили.

Кінець-кінцем двоє з них узяли мене й обіцяли одвести до Біасу.

Я ввійшов у його печеру. Він був заклопотаний тим, що випробовував механізм деяких тортурних інструментів, що ними він був обставлений. На шум, викликаний появою вартових разом зі мною, він повернув голову; мій прихід не здивував його.

— Ось бачиш? — сказав він, пересуваючи передо мною різні машини.

Я стояв спокійно. Мені відома була жорстокість „героя гуманности“, і я вирішив усе зносити, не бліднучи.

— Адже правда, — почав він, підсміюючись, — адже правда, що Леогрі щасливий був тим, що його тільки повісили.

Я дивився на нього, не відповідаючи, з холодним презирством.

— Попередіть добродія капелана, — сказав він тоді до одного з адьютантів.