ти догїднїйшу пристань для човна. Заховав я єго в прибережній гущавинї, а сам з оружем іно і парасолем у руках справив ся пішки домів.
Тут застав я усе по прежньому. Перескочивши огорожу, кинув ся я мерщій на постїль і заснув мертвецким сном. Та хто опише мою трівогу, коли нараз почув я голос: Робінзоне! бідний Робінзоне! нещасний Робінзоне!
Протираю очи з просоня, сїдаю на постїль і роззираю ся кругом, хто мене кличе. Зразу думав, чи не привид се сонний, та ось клич залунав у друге.
Повертаю трівожно голову і бачу на огорожі папугу, котра верещить з усїх сил і повтаряє в одно ті самі слова. Бувало в зневірі жалував ся я так сам перед собою на голос, а понятливий птах переймив мої жалоби і ось тепер нагнав менї такого боя.
Пережита трівога і гроза відобрали менї на якийсь час охоту до плавби. Одно лиш мулило мою душу, а іменно: що човен з усїма припасами остав на другим кінци острова і нїяк було його відти спровадити. На саму гадку про се дрож морозила цїле тїло, бо щоби перетягнути човен під замок, треба конче перебрати ся через течію, котра онодї так далеко занесла мене на море. На неминучу погибель не хотїв я пускати ся — і так судно, що стояло мене 14 місяцїв праці, було тепер зовсїм не пригоже.
Роздумавши усе те гаразд, залишив я гадку покидати остров. По невдачній плавбі і остраху, якого я зазнав, тим вартнїйшим і дорожшим став ся він менї теперечки. Правда, скучило ся самому без людий і товаришів, та коли розважив я, кільки болю і журби приходить ся інодї зазнати від людий ,і туга за ними розвіяла ся згодом. На моїм острові був я самостійним, независимим паном — мав усего доволї, Бог надїлив мене здоровлєм, можна було жити щасливо і безжурно.
