О нї, нї! треба два човна такі, як Робінзона, бо оден човен море переверне.
Спершу не міг я второпати, чому оден може вода затопити, а двох нї — та згодом доміркував ся, що Індиянин, не вміючи повісти: два рази більший човен — казав: два човна.
В півтора року по своїм загощеню на остров вивчив ся Пятниця так вже по анґлїйськи, що можна було починати з ним науку релігії. — Як всї єго земляки, не вмів і Пятниця відріжнити сотворіня від Сотворителя. Сонце, місяць, зьвізди мали они не за твори руки Всевишнього а таки за самі божества. З’явища природи як: громи, лискавки, трясеня землї се прояви гнїву лютих богів. Деякі люди: духовники і чародії стояли — по їх думці — у зносинах з божеством і вивідували ся про їх волю. Погибші герої — вірили — стають по смерти зорями на небі і відти глядять в низ на землю. Споміж смертельних той був в них найбільшої слави достоєн, котрий за житя убив і поїв найбільше ворогів.
Такі поганьскі віруваня старав ся я заступити Пятници чистими правдами про одного Бога християнського, про вічне житє, про любов усїх людий: другів і ворогів.
Одної недїлї присїли ми під деревом, а я став Пятницю питати:
— Чи знаєш, хто сотворив все те, що бачиш довкола?
— Знаю. — Все те зробив старий-престарий Бенамукі. Сидить він на дуже високих горах, а старший від землї і моря.
— Чи вмієш молити ся до него?
— Нї, — анї Пятниця, анї жадному з Караібів сего не вільно, тільки старі Увукакіс ходять до него на гору й передають єму прошеня людий. Коли-б хто другий пішов, то Бенамукі убє єго і з’їсть, бо лютий, дуже лютий. Треба єму давати богато риб і бататів, щоби перунами не повбивав Караібів і не попалив їх осель.
— А як котрий з вас умре, то що тодї з ним дїє ся?
— Іде до Бенамукі, але іно житє, бо тїло палять або з’їдають.
З того розговору зміркував я, що духовники Караібів, так звані Увукакіс, самі оголосили ся посередниками між людьми а божком Бенамукі, щоби удержати нарід в пересудах і темнотї, а тим чином тягнути з него для себе як найбільше жертв.
