— О так, Робінзоне, з цїлої душі бажаю увидїти батька.
— Так вертай до него і будеш знову воювати і з’їдати своїх ворогів.
— О нї! Пятниця вже не буде їсти людий, він хоче ще раз побачити свого тата, а відтак знов поверне до тебе, бо він любить Робінзона.
— А чи не можемо стрібувати поплисти разом?
— О, добре! — та по часови посоловів і каже: Не можна, човен Робінзона за малий, море єго переверне.
— Їдь сам, бо твої земляки убють мене і з’їдять.
— Нї они Робінзона стануть любити, бо він вратував Пятницю, але сам Пятниця не попливе.
—Зза чого не хочеш сам плисти?
— Робінзон чомусь то сердитий на Пятницю, коли єго від себе гонить.
О нї, мій друже, але хочу тобі справити втіху. А що-ж зробив би ти, повернувши домів?
— Скажу їм, що Бенамукі дуже слабий бог, а Увукакіс обманьщики.
— За те готові тебе вбити.
Пятниця подумав хвилину, а відтак рік: Навчу їх про правдивого Бога християньского, про небо і Спасителя, то може і закинуть старого божка.
Їдь, їдь, дорогий брате! закликав я — лиши ся між своїми, а я тут коротати-му самітне житє.
По сих словах побіг Індиянин до місця, де лежали річи, приніс сокиру і навколішках подав менї.
— Що се значить? — питаю.
— Най Робінзон убє Пятницю, а не говорить більше таких річий.
Зворушений отсим доказом привязаня, пригорнув я сердечного хлопця до груди і порішив плисти разом з ним до єго родини.
Як стій взяли ся ми до будови човна. Пятниця вибрав кріпке дерево, спустив єго зі мною на воду і з незвичайною вправою виробив за два місяцї при моїй помочи величезне судно, що могло і вісім люда помістити.
