Гей, прорічнику, мій жаху,
Лихий Демоне, чи птаху!
Тебе вихром принесло,
Чи Дух Ночі спокусливий
Тебе шле в наш край журливий,
Де панують смерть та зло?
Та скажи: чи є злїк ранам
Там, де всї по божій воли,
Всї ми будем; забуття нам
Чи дадуть хоч ті околи? —
Крук відрік на те: „Нїколи!"
Гей, прорічнику зловіщий!
Чи ти птах, чи Демон віщий, —
Богом, скритим від усїх,
Вкупі з Небом, заклинаю;
Ти скажи: в надземнім Раю,
Межи ангелів сьвятих,
Чи зострінусь я з душею
Незабутньої Ленори,
Чи побачусь там із нею,
Що скрашає райські доли?
Крук відрік на те: „Нїколи!"
Хто-б не був ти: птах брехливий,
А чи Демон, Дух злосливий,
Геть від мене! Геть туди, —
Проказав я, з місця вставши:
Геть — де Пекло Ночі завши,
Не вертайсь менї сюди!
