Хочаб звістка об Ленорі,
Що втекла життя земного,
Об Ленорі, ясній зорі,
Звістка з миру потайного…
Дожидання — більш нїчого.
Тужно вила хуртовина,
Розвівала ся запина
Пурпурова на вікнї,
Шамотїла, ляк будила.
Кажу вставши: Що за сила?
Що за враг? Страхи дурні.
Зараз серце втихомирю:
Гість лучив ся — от і всього;
Кому бути в таку чквирю
За дверима дому мого?
Гість приблудний — більш нїчого.
Тож лякатись задаремно.
„Вибачайте: так нечемно
Я загаявсь, бо здрімнув;
Не розчуло зразу вухо:
Тихий гук донїс ся глухо, —
Я уваги не звернув.“ —
Показав та й пометнув ся
Я за двері дому мого,
Пометнув ся та й жахнув ся:
Зирк — навколо дому мого
Нїч похмура — більш нїчого.
