на бесѣдника, широко отворивъ ротъ, а на єго лици знати було незмѣрный страхъ.
— Скидаю зъ себе колдру, — говоривъ Джайльсъ, (о̂дкидаючи скатерть и остро змѣривши очима кухарку и покоѣвку), встаю тихо зъ ло̂жка, натягаю —
— Пане Джайльсъ, при дамахъ! — заворкотѣвъ ко̂тлярь.
— Пантофлѣ, пане, — говоривъ дальше Джайльсъ, звернувъ ся до ко̂тляря и великій натискъ поклавъ на свои пантофлѣ, — беру набитый пістолетъ, що єго и кошикъ зо̂ срѣбломъ завсѣгды на гору приносять, иду на пальцяхъ до комнаты Брільса, буджу єго и кажу:
— Брільсъ, лише не злякайтесь!
— Такъ вы сказали, пане Джайльсъ, то правда, — перервавъ єго Брільсъ дрожачимъ голосомъ.
— „Брільсъ, менѣ здаєсь: мы пропали“, кажу я, — говоривъ Джайльсъ дальше — але не лякайтесь!
— И не злякавъ ся о̂нъ? — спытала кухарка.
— Нѣ, — о̂дповѣвъ Джайльсъ — бувъ о̂дважный, майже такъ о̂дважный, якъ я.
— Я бы на мѣсци померла, якъ бы менѣ таке лучилось, — замѣтила покоѣвка.
— Ну, вы дѣвчина, — сказавъ Брільсъ, що зачавъ бути сердечнымъ.
— Брільсъ добре каже, — замѣтивъ Джайльсъ и похитавъ незначно головою, — дѣвчина инакше бы не зробила. Але мы, мужчины, взяли лѣхтарню зъ хаты Брільса и выйшли. На дворѣ темно, хочь въ око стрѣль! (О̂нъ вставъ, замкнувъ очи, ступивъ на помацки ко̂лька кроко̂въ впередъ и помахавъ ко̂лька разо̂въ руками въ воздусѣ, поки не до̂ткнувъ ними неприятно кухарку. Кухарка и покоѣвка зачали кричати, а панъ Джайльсъ вернувъ зновъ на своє крѣсло). — Се що такого? — пе-