страшно выглядавъ, того не скажу. И при менѣ не о̂дважились бы панѣ подивитись на него?
— Єсли уважаєте се потрѣбнымъ, то чому бы нѣ, — о̂дповѣла стара панѣ.
— Я мушу вважати се потрѣбнымъ, а радше я переконаный, що якъ бы вы побачили єго по̂знѣйше, то жалували-бъ, що скорше єго не видѣли. О̂нъ зовсѣмъ споко̂йный и мы вже занялись нимъ якъ найлѣпше. Прошу, панѣ Рожо, — звернувъ ся докторъ до неи и подавъ рамя. — Слово даю, не маєте чого анѣ трошки боятись.
Докторъ запевнявъ на ро̂зви̂ щири̂ способы, що дамамъ буде навѣть приємно побачити лице хлопця-проступника, взявъ паню Рожу по̂дъ руку, пани Мелі подавъ другу и моторно повѣвъ ихъ по сходахъ въ гору.
— Отже скажѣть менѣ, що вы о нѣмъ думаєте? — спытавъ докторъ, коли зъ панями прийшовъ по̂дъ дверѣ хорого. — О̂нъ вже давно не голивъ ся, але мимо того зовсѣмъ не выглядає, якъ розбишака.
Завѣвъ дамы до комнаты, о̂дсунувъ занавѣсы ло̂жка и — замѣсть страшного розбо̂йника побачили они хлопця, що спавъ зъ болю и утомы. Перевязане рамя Олівера лежало на єго грудяхъ, а другу руку взявъ по̂дъ голову такъ, що зъ по-за буйного волося єи майже не було видко. Льосбернъ вдививъ ся въ хлопця и забувъ о всѣмъ иншо̂мъ, а Рожа сѣла собѣ на ло̂жко хлопця, похилила ся надъ нимъ и легко о̂дгорвула єму волосье зъ чола. Двѣ слезы впали зъ єи очей на лице хлопця.
Хлопець рушивъ ся и усмѣхнувъ ся въ снѣ такъ, явъ бы признаки спо̂вчутя и нѣжного милосердья будили єго зъ солодкого сну незазнанон любви и нѣжности. Такъ неразъ далеки̂ звуки чаро̂внои мельодіи, або шумъ воды въ затишно̂мъ мѣсци, або запахъ цвѣту, або навѣть