— Якъ вамъ добре вдасть ся, то фунтъ, мо̂й любый, а якъ же: цѣлый фунтъ, — о̂дповѣвъ Фажинъ, що радъ бувъ якъ найбо̂льше зацѣкавити єго сею справою. — Я ще нѣкому не давъ то̂лько грошей тай ще за роботу, при котро̂й мало що зыскую.
— Що-жь то за дѣвчина?
— Одна зъ нашихъ.
— Гмъ-ага! То вы ѣй не вѣрите?
— Она собѣ найшла новыхъ любовнико̂въ, а я мушу знати, що то за одни̂.
— Розумѣю вже, — щобы мати се вдоволенье и по̂знати ихъ, єсли то поважни̂ люде — що? такъ? Ха-ха-ха! Вже вы на мене спустѣть ся!
— Я знавъ, що на васъ можна спуститись.
— Певно, певно! Де-жь она? Де я маю на ню зачаитись? Коли маю выйти?
— Все те вы, мо̂й любый, довѣдаєтесь о̂дъ мене въ сво̂й часъ. Будьте лишь готови̂, а все проче менѣ лишѣть.
Шѣсть вечерѣвъ сидѣвъ шпіонъ Больтеръ въ чоботахъ, перебраный за во̂зника, готовый до роботы, и черезъ шѣсть вечерѣвъ вертавъ жидъ до дому маркотный та казавъ, що ще не пора. Семого — въ недѣлю вечеромъ — во̂йшовъ въ комнату зъ вдоволеньемъ, котрого не мо̂гъ скрыти.
— Выходить нинѣ вечеромъ — сказавъ о̂нъ — и я певный, що она тамъ иде, де можна выслѣдити се, чого я потребую; бо сидѣла сама черезъ цѣлый день, а чоловѣкъ, котрого она лякаєсь, верне ажь надо днемъ. Ходѣть, ходѣть — скоро, за мною.
Зворушенье жида заразило такожь и Ноя и о̂нъ зо̂рвавъ ся. Выйшли зъ дому, перейшли лябіринтъ улиць и доро̂гъ и прийшли вко̂нци передъ одну гостинницю.