шивъ ся на ко̂лька кроко̂въ по-заду и станувъ, не знаючи, чи йти за ними, чи вертати ся. Здивованый стоявъ о̂нъ и дививъ ся.
Старый панъ выглядавъ дуже поважно. Волося у него було опудроване и мавъ золоти̂ окуляры. О̂нъ задержавъ ся передъ лавкою книгарскою, взявъ книжку до рукъ и почавъ єи читати, тримаючи по̂дъ пахою тростинову палицю. И такъ зачитавъ ся, що, бачилось, анѣ не видѣвъ нѣ не чувъ, що дѣєсь коло него.
Нѣхто не въ силѣ описати обуреня Олівера, коли „майстеръ“ вытягъ старому панови зъ кишенѣ хустину, подавъ єи Чарльови, и заразъ оба въ ноги! Въ сѣй хвили Оліверови заразъ розвязала ся тайна зъ хустинками, годинниками и дорогоцѣнностями. Кровь застигла єму въ жилахъ, одъ боязни и жаху закрутилось єму въ головѣ, и о̂нъ, не знаючи, що́ робить, кинувъ ся зъ цѣлои силы утѣкати за товаришами. Якъ-разъ тогдѣ старый панъ сягнувъ рукою до кишенѣ за хустинкою, не знайшовъ єи, скоренько оглянувъ ся, а побачивши, якъ Оліверъ утѣкавъ, почавъ кричати: „Лапайте! злодѣй!“ Крикъ сей выкликує завсѣгды маґічне вражѣнье: заразъ все оживлюєсь, крамарь вылѣтає зъ склепу, перекупка покидає ко̂шь зъ яриною, водоносъ лишає коновки, каменарь пускає молотъ, школярь кидає книжки — и всѣ бѣжать за злодѣємъ.
Джекъ и Чарль, щобы о̂двернути по̂дозрѣнье о̂дъ себе, побѣгли лише за найблизшій уголъ, а пото̂мъ сховали ся до сѣней. Почувши-жь крикъ „Лапайте! злодѣй!“ — они й собѣ почали кричати зъ усеи силы и, яко честни̂ горожане, пустили ся такожь здоганяти злодѣя. Сего природного закона самоохороны Оліверъ зовсѣмъ не знавъ. О̂нъ ще бо̂льше перепудивъ ся и зметушивъ