Останній з трьох поставив на прилавок порожню шклянку, поцмокав губами і собі сказав: — А! Тим гірше! Гіркий присмак завжди в роті цих бідних тварин, і тяжким життям вони живуть, Жак. Правду я кажу, Жак?
— Так, правду, Жак, — була відповідь месьє Дефаржа.
Як тільки втретє вони обмінялися християнським іменням, мадам Дефарж кинула довбачку і з піднесеними бровами злегка засовалася на своєму стільці.
— Ага! Справді! — промимрив про себе її чоловік. — Джентлмени — моя дружина!
Три відвідувачі зняли капелюхи і вклонилися мадам Дефарж. Вона відповідала на їх привітання, кивнувши головою, і швидко зиркнула на них. Потім ніби ненароком обняла очима всю крамницю, взяла з великим позірним спокоєм своє плетіння й поглибилася в роботу.
Джентлмени, — сказав її чоловік, що не зводив з неї своїх блискучих очей, — бувайте здорові. Кімната, що устаткована як на нежонатого, яку ви бажали бачити і про яку ви питали перед тим, як я вийшов, на п'ятому поверсі. Двері на сходи з двору, ліворуч, — показав він рукою, — коло мого вікна.
А втім, я пригадую собі тепер, один із вас уже був там і може показати вам дорогу. Бувайте здорові, джентлмени.
Вони заплатили за вино й вийшли з винарні. Месьє Дефарж пильно дивився на жінку, зайняту роботою, коли це літній джентлмен вийшов із свого кутка і попросив його на слово.
— Дуже радо, сер, — сказав месьє Дефарж і спокійно відійшов з ним до дверей.
Розмова була дуже коротка, проте й дуже рішуча. Майже з першого слова месьє Дефарж стурбувався й став глибоко уважливим. Не минуло й хвилини, як він кивнув головою й вийшов. Джентлмен подав знак молодій леді, і вони так само вийшли. Мадам Дефарж і далі спритно плела, спустивши очі, і нічого не бачила.
М-р Джервіс Лоррі і міс Манетт, вийшовши з винарні, прилучилися до месьє Дефаржа коло тих самих дверей, на які зараз перед цим він показав своїм іншим товаришам. Ці двері виходили на смердючий брудний невеличкий двір і правили за спільний вхід до великої купи будинків, в яких мешкало величезне населення. На темному, вибрукуваному цеглою вході до темних, вибрукуваних цеглою сходів, месьє Дефарж вклонився на одно коліно перед дитиною свого давнього хазяїна і приклав її руку до своїх губів. Це був шляхетний вчинок, хоч і виконано було його не зовсім шляхетно. Проте за декілька секунд з ним сталася надто помітна зміна: ні добродушности на його лиці, ні одвертости в його вигляді не залишилося, — він зробився потайною, злісною, небезпечною людиною,
