Лікарня. На ліжку — забінтований інвалід. Комсомолка читає йому газету. Потім одкладає газету й нахиляється до ліжка).
Комсомолка. Ну, досить. Вам не можна так багато. Ви втомилися…
Інвалід. (Говорить важко дихаючи). Ні, ні, читайте. Коли читаєш, як там десь борються робіиники, як скрізь іде наша комашина робота — зникають усі сумніви!.. Усі сумніви!.. У вас бувають сумніви?.. (Пробує підвестися на лікті, щоби ближче подивитися в обличчя комсомолки).
Комсомолка. Що ви робите?! Лежіть, лежіть, не ворушіться (укладає його наназад, поправляє ковдру й подушку). Які там сумніви… Вам треба одужати…
Інвалід. Ні, я не одужаю. Та це й не важно… Нас багато… Я згадую Перекоп… Кругом кров… Дим… Не знаєш звідки смерть… з усіх боків… Нас тисячи… (Хвилюється). Ми все йдемо… Падаємо, підводимся… (Знову підводиться, ловить руками повітря, задихається) йдемо!.. йдемо…
Комсомолка. Та що се ви робите?! Хиба так можно… (Знову вкладає інваліда, гладить його руку).
