в тому, що вона проґавила поета, цим ми хочемо підкреслити, що Вас. Еллан, який був близький своїми революційними мотивами тільки певній частині суспільства, не міг заговорити в своєму бойовому циклі до всіх своїх сучасників, а, значить, і почути від них (усіх) відповідного відгуку.
„Його вірші“, як говорив колись Жюль Валлес про Еженя Пот'є — поета-комунара й автора міжнароднього гімну, — „не б'ють у щит Австерліцу чи-то в нагрудник кирасирів Ватерлоо, і не летять на вершину гори, де мріє і стогне Олімпіо“, але невже можна сумніватись, що це є справжня поезія? Ходить лише про те, що не всі із сучасників могли відчувати її. Люди иншого соціяльного оточення, иншого виховання, инших поглядів на майбутнє, инших політичних концепцій логічно мусили мати й инші смаки, коли справа йшла про соціяльну лірику. Це — як правило, і завжди, як правило.
Бо й справді: хіба Елланівські вірші революційно-бойового циклу не зроблено (коли не всі, то на 90%) цілком досконало? Хіба ми тут не маємо вишуканих асонансів, тонкого верлібру, чудових алітерацій? („грізний гримне стріл“, „напад-лапах“ і т. д.).
