„просто“, і він навіть згадав „Ленінову хустку до носа“. І, очевидно, згадав саме в той момент коли на очі навернулись непрохані скандальні' сльози. І, очевидно, це трапилося саме тоді, коли він не міг найти в своїй поточній творчості такого вірша, до якого можна було-б публічно приставити цей коротенький і любий йому псевдонім „Вас Еллан“.
Таким чином, не тільки „молоді й потаскані“ відчули, що революційно-бойова лірика зазвучала фальшиво, це відчув і сам „наймолодший і найпрекрасніший“. Иншими словами, і лірика Вас. Еллана почала борсатися в химерному колі соціяльних протиріч і теж не находила із нього виходу.
Инакше й не могло бути, бо всяка лірика (коли вона лірика) в заплутаній і ясній тільки „чистому раціоналізмові“ соціяльно-економічній ситуації послідовно й логічно прямує, коли не до цілковитого песимізму, то, в усякому разі, до напів-песимістичних елегійних мотивів. Революційна-ж (певніше, соціяльна) йде теж послідовно й логічно — до заперечення самої себе.
Бо й справді: громадянська війна скінчалась. Комунар (ясніше, лірик) не зрушив „бетонно-
