г) хоронене Церквою.
А випливає це звідси, що батьківський інстинкт, що походить від Бога, звертається з довірям до Церкви, певний, що ту знайде охорону родинних прав і ту гармонію, яку Бог установив у порядку річий. Дійсно. Церква, хоч не перестає домагатися свойого права й пригадувати обовязок хрещення й христіянського виховання для дітий католицьких родичів, свідома свого загального Божого післанництва й обовязку, який тяжить на всіх людях приняти одиноку правдиву реліґію, прецінь так є заздрісна о ненарушимість природного права родини в ділянці виховання, що не годиться хрестити дітий невірних, хиба під певними услівями й застереженнями, ані також в якийнебудь спосіб рішати проти волі родичів про їх виховання, доки самі діти не будуть могли о собі рішати й добровільно приняти віру.
Звідси маємо два факти найбільшої ваги, як то Ми зазначили в згаданій бесіді: Церква, що дає в розпорядження родин свій учительський і виховний уряд — родини, що спішать, щоби з того скористати й віддають Церкві сотками й тисячами свої діти; і ті два факти пригадують й голосять велику правду, дуже важну в моральнім і суспільнім порядку. Вони голосять, що виховне післанництво передусім, надусе, в першій мірі належать до Церкви й родини, що належить до них з природного й Божого права, а тому з його нічо не дасться відняти, з під него ніхто не виломиться, його ніяке инше заступити не зможе.
До держави:
а) Відносно до загального добра: