виховної місії. Отже що до всякої иншої галузі знання й людського навчання, що само в собі є одідиченим майном усіх, одиниць і загалу, має Церква незалежне право користання з него, а передусім вирішування, чи й оскільки може воно бути пожиточним або шкідливим для христіянського виховання. А це раз тому, що Церква яко досконала спільнота, має незалежне право до орудників, що ведуть до її ціли, а раз тому, що всяке навчання на рівні з всякою иншою людською чинністю є в конечній залежности від останної ціли чоловіка, й тому не може виломлюватися з під норм Божого права, якого сторожем, товмачем й непомильним учителем є Церква.
Дуже ясно говорить про це бл. п. Пій X.: „Щонебудь робить христіянин, також в ділянці земських річий, не вільно йому забувати о надприродних добрах; противно, після науки христіянської мудрости повинен усі справи звертати до найвисшого добра, як до останної ціли. Крім цего усі його діла, морально добрі чи злі, то є о скільки годяться або ні з природним й Божим правом, підлягають осудови й судовласти Церкви“.
І годиться ту зазначити, як добре зумів зрозуміти й висказати ту засадничу католицьку правду світський чоловік, так знаменитий письменник, як глубокий й совісний мудрець: „Церква не твердить, що моральність належить одиноко (себто виключно) до неї; але що належить до неї в цілости. Ніколи не твердила, що поза її лоном, або без її навчання, не може чоловік пізнати ніякої моральної правди; овшім, нераз осудила ту гадку, що являлася в ріжних формах. Одначе голосить і голосила й голосити буде, що з установи Ісуса Христа й завдяки св. Духови, зісланому в своїм імени від Вітця, вона одинока посідає первісно й невтратно повну моральну правду, в якій містяться всі поодинокі правди моральности, так ті, до яких пізнання може дійти чоловік при помочи самого розуму, як і ті, що становлять часть Обявлення, або які можна з Обявлення виснувати“.
в) Ділянка прав Церкви