собі, який був сильний цей вітер. Коли порівняти його швидкість до швидкости пущеного на всіх парах локомотиву, збільшеного в чотирі рази, то й того буде замало.
Цілісенький день судно неслось на північ, куди його гнали хвилі. На щастя, воно додержувалось тієї-ж прудкости, як і ці хвилі. Разів двадцять ціла водяна гора насувалась на судно, та лоцман штучним його скеруванням уникав катастрофи. Часто-густо пасажирів з ніг до голови обливало бризками, що вони приймали з філософським спокоєм і байдужістю. Фікс, запевне, лаявся про себе, але смілива Ауда, дивлячись на товариша своєї подорожі й запалюючись його спокійністю, виявляла себе цілком вартою його й не звертала уваги на те, що судно ходило ходором. Що ж торкається Філеаса Фогга, то здавалось, неначе й тіфон входив в його програм.
До цього часу „Танкадера“ йшла все на північ, але оце надвечір, вітер, повернувшись на три чверті румба, повіяв з північного сходу, чого й боявся лоцман. „Танкадера“ стала облавком проти хвиль. Хвилі били так сильно, що людина не знайома з тим, як міцно звязані окремі частини корабля, вжахнулась би за його цілість.
На ніч буря дужчала. Джон Бунсбі, побачивши, що з темрявою хвилювання побільшується, дуже турбувався. Він гадав, чи не спинитись часом у якомусь порті й порадився з своїм екіпажем. Скінчивши ту нараду, він наблизився до містера Фогга.
— Я гадаю, ваша мосць, ми добре зробимо, як ввійдем в який-небудь порт?
— Я теж так думаю, — відповів містер Фогг.
— А! — промовив лоцман. — Але в який?
— Я знаю тільки один, — спокійно відповів містер Фогг.
