Найкраще було терпеливо дожидатись, а потім надолужити витрачений час дуже швидкою ходою. Бізони проходили тут годин зо три й через те путь звільнилась лишень надвечір.
В той час, як останні ряди бізонів переходили через колію, передні сховались вже за південною частиною обрію.
О восьмій годині потяг вийшов з Гумбольтових гір, а в пів на десяту ступив на теріторію штату Ута. Тут по над Солоним озером оселилась оригінальна секта мормонів.
Вночі, проти шостого листопаду потяг пробіг без малого п'ятьдесять миль в південно-східнім напрямі й стільки-ж в північно-східнім, наблизившись до Солоного озера.
О девятій годині ранку Паспарту вийшов з вагона прохолодитись на свіжім повітрі. Ранок був холодний і хмурий, але сніг вже перестав іти. В сірій імлі тьмяно блищало велике соняшне коло, неначе велетенський золотий дукач. З нудьги Паспарту почав було підраховувати скільки фунтів стерлінгів коштуватиме такий дукач. Але цю корисну роботу його перебила поява якоїсь нової цікавої людини.
Це був високий, дужий, чорнявий пан, що сів на станції Елько. Одягнений він був в чорний сурдут, чорні штани та панчохи. На голові він мав чорного шовкового бриля, на руках лайкові рукавички й на шиї — білу краватку. Виглядом нагадував він пастора. Цей самий джентльмен
