гір. По над цим хребтом здіймався шпиль Ларамія. Між горами та залізницею стелились багаті водою рівнинки. Праворуч залізниці здіймались перші узбіччя гіркого хребта, що повертаючи на південь, доходить до верхів'я Арканзаса — великого притока ріки Місурі.
О пів-до першої години перед нашими мандрівцями промайнув здалеку форт Голек, що панує над цією місцевістю. Ще кілька годин і переїзд через Скелисті гори скінчиться. Є надія, що ця трудна частина дороги скінчиться без всяких перешкод. Сніг перестав — стало холодно й сухо. Великі птиці, злякані паровиком, здіймались зграями з колії залізниці. Навкруги не було хижих звірів: ні ведмедів, ні вовків. То була зовсім гола пустеля.
Поснідавши тут-таки у вагоні, наші мандрівці знову засіли за свій безкрайний віст, коли враз почулись голосні свистки й потяг зупинився.
Паспарту поглянув у вікно, щоб довідатись, що трапилось, але станції ніякої не було.
Потяг стояв у чистім полі. Містріс Ауда й Фікс побоювались, аби містер Фогг не схотів піти подивитись на путь, що сталось, та джентльмен задоволився тим, що сказав Паспарту:
— Підіть, довідайтесь, що там таке?
Паспарту вистрибнув з вагона. Чоловік з сорок пасажирів зібралось вже на путі й між ними був полковник Проктор. Потяг спинився перед червоним гаслом, піднятим на семафорі, який свідчив, що дорога не вільна для проїзду. Машинист і кондуктор про щось жваво розмовляли з дозорцем, якого вислав назустріч начальник найближчої станції. До їх приєдналось де кілька пасажирів. Між ними був і полковник Проктор зі своєю звичайною голосною розмовою та рішучими рухами. Паспарту наблизившись почув, як дозорець казав:
