без жаху не міг дивитись на цю безкрайну білу рівнину, обгорнену темрявою. Мертва тиша панувала над нею. Ні птиця, ні хижий звір не порушував її своїм живим голосом або рухом. Усе мовчало.
Містріс Ауда всю ніч без устанку снувала по платформі. Думки, одна страшніша другої, роїлись в її голові й малювали перед нею жахливі можливости. Що вона витерпіла за ці години — не переказати словом.
А Фікс нерухомо сидів на своєму місці й теж не спав. До його надійшов якийсь чоловік і щось сказав йому. Фікс одповів на те, лишень хитнувши незгідно головою, й той відійшов.
Минулась, нарешті, ніч. Ранком зійшло бліде сонце й освітило місцевість досить добре: миль на дві навкруги. Філеас Фогг пішов з солдатами на південь, але з того боку нічого не було видко.
Капитан дуже турбувався й не знав що має робити: чи посилати нову ватагу на допомогу першій й, чи варто загубити нових людей, коли вже втратив тридцять душ. Та він не вагався довго. Закликавши лейтенанта, наказав йому розвідати місцевість в південному напрямкові. Але саме в ту хвилину почулись постріли. Чи не було то гасло? Вояки вибігли з фортеці й побачили за-пів милі від станції тих, кого повернення так напружено всі ждали. Попереду йшов містер Фогг. Коло нього Паспарту та два инших пасажири, визволених од індійців. За десять миль од Кернея счинився бій. Коли саме мала надійти допомога, Паспарту з двома своїми товаришами почали бійку з вартівниками їх. Паспарту встиг кулаком положити трьох індійців, поки прийшов містер Фогг з вояками.
Визволених та визволителів вітали радісними криками. Філеас Фогг роздав солдатам обіцяну нагороду.
