В суботу увечері на Pall-Mall та сусідніх вулицях тиснулось багато народу. Цілий натовп маклерів збігся до Реформ-клубу. Припинено було рух екіпажів. Скрізь сперечались, галасували й два слова: „Філеас Фогг“ були у всіх на устах. Полісмени ледве стримували натовп. Що-ближче було до призначеного часу, тим більш зростало напруження.
Того вечора усі пятеро членів Реформ-клубу, з якими містер Фогг бився об заклад зібрались в залі Реформ-клубу. Два банкіри: Джон Сюліван і Самуель Фалентен, інженер Андрю Стюарт, Готьє Ральф, член правління банку та бровар Томас Фланаган, — всі чекали дуже схвильовані.
В той мент, як годинник показував двадцять хвилин до девятої, Андрю Стюарт встав і промовив.
— Через двадцять хвилин, панове, умовлений термін між нами та містером Фоггом пройде.
— Коли прибуває останній потяг з Ліверпулю? — запитав Томас Фланаган.
— О сьомій годині й двадцять третій хвилині. Слідуючий вже прибуває о дванадцятій годині й десять хвилин ночі.
— Так от, панове, коли б Філеас Фогг приїхав цим потягом, то він був-би вже тут. Ми можем рахувать, що заклад виграний.
— Почекаємо, — відповів Самуель Фалентен. — Ви знаєте, що він надзвичайний орігінал. Точність його у всьому відома. Він ніколи не приходить, а-ні занадто рано, а-ні занадто пізно, я не здивуюсь, коли він прийде в останню хвилину.
— А я, — відповів нервовий Андрю Стюарт, — коли навіть побачу його, то не повірю.
— Справді, — відповів Томас Фланаган, — в замірові містера Фогга бракувало практичного обміркування справи.
