І Фікс росказав про свою зустріч з пасажиром.
— Дуже добре, пане Фіксе. Я не від того, щоб поглянути на того всесвітнього шахрая. Але чи прийде він до мого бюро. Мені здається, що йому нема рації залишати за собою сліди. Ви-ж знаєте, що пашпортова формальність тепер не обовязкова.
— Пане консуле, коли він дійсно сильний чоловік, то він прийде.
— Для того, щоб покласти візу?
— Так. Запевняю вас, що він виконає всі формальности. Пашпорти-ж для того й видумано, аби плутати чесних людей і сприяти злодіям… Сподіваюсь, ви не покладете візи?
— Через що? Коли пашпорт формальний, то я не маю права в цьому відмовити.
— Але-ж, пане консуле, мені треба задержати його на якийсь час, поки я не одержу наказу з Лондону його заарештувати.
— Це ваше діло. А я не можу…
Консул не скінчив своєї мови. В двері постукали й слуга ввів двох чужинців. Один з них подав свого пашпорта й лаконично попросив покласти візу. Консул взяв пошпорта й уважно оглянув його. Фікс з кутка стежив очима за чужинцем…
— Ви Філеас Фогг, есквайр? — спитав він.
— Так, пане консул, — одповів джентльмен.
— А цей чоловік, ваш слуга?
— Так, він француз. Звуть його Паспарту.
— Ви їдете з Лондону?
— Так.
— І куди? — До Бомбею.
— Добре. А ви знаєте, пане, що ні віз, ні, навіть, пашпортів закон вже не вимагає.
