Так! Він знайшов собі партньорів, таких самих аматорів, як і сам. То були: один збірщик податків, який їхав на свою посаду в Гоа, один міністр, поважний містер Дедім Сміт, що повертався до Бомбею, та один бригадний отаман англійського війська, який їхав теж на свою посаду в Бенарес.
Так само пристрастно віддані вістові, як і містер Фогг, вони поважні й мовчазні грали цілими годинами.
Паспарту теж не хорував на морську неміч. Він займав каюту на чердаку пароплава й теж дуже совістно їв. Треба зауважити, що при таких умовах подорож зовсім не здавалась йому тяжкою. Добре обставлений, він милувався з краєвидів і певен був в глибині душі, що в Бомбеї всі ці фантазії скінчаться.
Другого дня, як вирушив пароплав з Суецу, 29 жовтня він з приємністю побачив на міську того самого ввічливого добродія, послугами якого він скористувався в Суеці.
— Я не помиляюсь, — промовив Паспарту, звертаючись до Фікса з самою ввічливою усмішкою, це-ж ви мені так ласкаво показали дорогу в Суеці?
— А, так. Я теж вас пізнаю. Ви слуга того орігинального англійця?
— Власне так, пане..?
— Фікс.
— Пане Фікс, — повторив Паспарту.
— Дуже радий, що вас бачу, але куди-ж ви їдете?
— До Бомбею, як і ви.
— От і чудово. Ви там бували раніш?
— Разів скілька. Я агент пароплавної компанії.
— То ви певне добре знаєте Індію?
