Калькути в Гон-Конг пароплав одходить опівдня 25-го, а зараз 22-е. В Калькуту можна встигнути вчасно.
Проти такої упевненої відповіді нічого не можна було заперечити.
З за того, що будування залізниці не було закінчене вагатись не було чого. Газети схожі на годинник, який квапиться, й тому зарання оголосили закінчення залізниці. Більшість пасажирів знали про цю перерву шляху.
Вийшовши з вагонів, вони враз захопили всі повозки, які тільки були в селищі: гарби на чотирьох колесах, схожі на пагоди возики, в які впрягають зебу, подібну до бика з горбом; ноші, муців та инше. Таким чином містер Фогг і сер Кромарті обійшли все містечко й вернулись, не знайшовши нічого.
— Тоді я піду пішки, — сказав містер Фогг.
Паспарту, що повинен був іти за своїм паном, скривився, поглянувши на свої пишні, але зовсім не придатні для далекої дороги, черевики. На щастя він де-що мав на увазі й сказав після невеликого вагання.
— Мені здається, пане, я найшов засіб переїхати.
— Який?
— Слона. Кроків за сто відціль живе індус; він має слона.
— Подивимось на слона, — відповів містер Фогг.
За п'ять хвилин Філеас Фогг, Френсіс Кромарті та Паспарту підходили до куріня, що тулився до загороди з високих кілків.
В куріні жив індус, а в загороді — слон. На їхнє прохання індус повів містера Фогга й його товаришів в загороду.
Там вони побачили напів приручену тварину.
