Щоб скоротити шлях, провідник обминув праворуч нескінчену залізницю. Через вередливі заломи Віндійських гір, дорога була нерівна, вилася вона покручена то в один, то в другуй бік між гребнями гір, тоді як справа містера Фогга потрібувала прямої дороги без усяких перешкод. Добре знайомий зо всіма стежками й шляхами, парс запевняв, що їдучи лісом, вони скоротять собі дорогу миль на двадцять. Мандрівці ухвалили його послухати.
Філеас Фогг і сер Кромарті, загрузнувши по самісеньку шию в своїх сідалах, зносили неможливу трусанину важкої подорожі з чисто британською спокійністю. Махут швидко гнав слона й той йшов трусячою риссю, від якої сідала кидало як малий човен під час великої хуртовини.
Що-ж торкається Паспарту, то останнього на спині слона ще більше трусило. Він пильнував того, як зарадив йому його пан, щоб язика не тримати між зубами, бо часом його легко було й вкусити.
Ним кидало з крупа на шию й він плигав по спині слона, немов цирковий клоун на трамплині, але це ні краплі не заважало йому жартувати та сміятись. Підскакуючи, як карась на сковороді, він часом діставав з мішка грудочку цукру й давав слонові.
Розумний Кіуні делікатно брав хоботом цукор, не зменшуючи при тому ні на хвилину своєї швидкої ходи.
По двох годинах їзди провідник спинив слона й дав йому годину відпочинку. Напившись
