того, щоб попеклуватись її долею. Коли б містер Фогг схотів подарувать слона Паспарту, то цей подарунок йому-б тільки заважав.
У восьмій годині увечері головний хребет Віндійських гір вже було пройдено нашими мандрівцями. Вони заночували коло підошви північного боку гір в напів-розваленій халупі. В той день вони зробили двадцять пять миль — лишалось ще стільки-ж пройти до Аллагабаду.
Ніч була холодна й парс запалив в хатині добрий оберемок сухого хмизу. Зготували вечерю з живности, закупленої в Кольбі. Мандрівці повечеряли всмак, як люде потомлені далекою дорогою. Почалась було лінива розмова, яка швидко припинилась, замісць неї почулось голосне хропіння враз з скількох грудей. На дворі зостався тільки провідник стерегти Кіуні, який спав навстоячки, прихилившись до грубої деревини.
Ніч минула спокійно. Зрідка лиш нічну тишу пронизував рев пантери, або рідкий голос мавпи в далечині. Але хижа звірина нічим иншим, крім покриків, не виявляла своєї присутности й не трівожила наших мандрівців. Сер Френсіс Кромарті спав тяжким сном, стомленого вояки; Паспарту спав трівожно: йому снилась пройдена трудна дорога. Філеас Фогг одпочивав так само покійно та тихо, як і в себе дома, в Лондоні, по вулиці Севіль-Роу.
О шостій годині ранку вибрались в дорогу. Провідник сподівався приїхать до Аллагабаду ввечері того ж дня. Таким чином, містер Фогг втрачував лишь частину з тих сорок восьми годин, які він вигадав з початку своєї подорожі.
Коли поминули остатні ріжки Віндійських гір, Кіуні пішов своєю звичайною швидкою ходою. В полудень провідник поминув Каленгер, — містечко, що стояло на річці Кані, яка вливалась в
