знав з яким самозреченням служив провідник Філеасу Фоггу на протязі всієї дороги.
Справді, парс з доброї волі міг позбутись життя, а коли б індуси дізнались потім, що він допомогав викрасти їх жертву, то важко було-б йому утікти від їх помсти.
Лишалось питання про Кіуні. Що робить з слоном, так дорого купленим?
Але Філеас Фогг вирішив вже це питання.
— Парс, звернувся він до провідника, — ти добре виконував свої обовязки й крім того виявив самозречення. За виконання обовязків я заплатив, а за самозречення ні. Чи бажаєш мати цього слона? Він твій.
Очі провідникові заблищали.
— Ваша честь дарує мені ціле майно.
— Візьми його, провіднику, а я ще зостанусь винен тобі!
— В добру годину! — скрикнув Паспарту. — Візьми його, друже. Кіуні — чесна та хоробра тварина.
І, підійшовши до слона, він ласкаво подав йому скілька грудочок цукру. Слон задоволено ревнув і, обхопивши Паспарту хоботом, закинув його собі на голову. Ні краплі не налякавшись, Паспарту погладив тварину, яка обережно спустила його на землю. На стиснення хобота чесного Кіуні, чесний парубок одповів, міцно стиснувши рукою хобот слона.
Після кількох хвилин Філеас Фогг, Френсіс Кромарті й Паспарту умістились в вигіднім вагоні. Краще місце віддано було містріс Ауді. Потяг на всіх парах йшов до Бенаресу.
Од Аллагабаду до цього міста було не більш як вісімдесять миль і за дві години потяг пройшов їх. Під час цього переїзду молода жінка зовсім прокинулась од свого оп'янення.
