Отже суддя Обадіа зрозумів як визнання вигук Паспарту, що готовий був віддать усе, що мав, аби вернути назад свої необережні слова.
— Факт осквернення признаний?
— Признаний — спокійно відповів Фогг.
— Виходячи з того, що закон Англії однаково сприяє всім вірам, які істнують між населенням Індії панові Паспарту, який признався в тому, що 20-го цього жовтня осквернив грішною ногою священні плити долівки пагоди Малебар-Гілль в Бомбеї, вирікається кара — пятьнадцять день одсижування у вязниці й штраф в триста фунтів.
— Триста фунтів! — скрикнув Паспарту, особливо здивований цим штрафом.
— Мовчать! — заверещав на його швейцар.
— Але тому, — продовжував суддя — що нічим не доведено, що пан з слугою не були в спілці й при тому-ж пана треба вважати відповідальним, у всякім випадку, за вчинки свого слуги, який одержує у його платню, то есквайрові Філеасові Фоггові вирікається вісім день одсижування у вязниці й штраф в сто п'ятьдесять фунтів.
Авдітор перейшов до иншого діла.
Фікс в своїм кутку почував велике задоволення. Як би Фогг хоч на тиждень затримався в Калькуті, то за цей час встигне ще скільки разів надійти наказ про заарештування.
Паспарту отетерів. Цей арешт плюндрував його пана. Заклад в двадцять тисяч фунтів програний був через те лишень, що він був таким роззявою й увійшов в ту прокляту пагоду.
А Філеас Фогг, володіючи своїми почуттями, навіть бровою не повів, неначе цей вирок його не торкався. Однак-же, в той мент, коли авдітор покликав осіб по другому ділові, він підвівся й промовив:
— Я пропоную заставу.
