Правда, пес той золочений,
Що на дах аж виліз сміло,
Безперечно й неохибно
Був найвисшеє йіх діло.
Висше вже не йшли вони,
Та за те в недовгій хвили
В шир і вдовж усю краіну
Наче морські хвилі вкрили.
Про широку ту діяльність,
Що лилась, мов ріки з моря,
Ось яке в той час писала
Славна „Ботокудська Зоря“.
„Слава Богу, час минає!
Не то диво, що минає,
А то, що збудившись раз,
Наш народ вже не дрімає.
„Не дрімає і не спить,
А кріпить ся і ликує,
Славить Бога і монарха,
З ворохобників кепкує.
„Бог нам дав житє й здоровлє,
Цар — руіни з академіі,
Ще як би нам хто дав грошей,
То були би ми в Едемі.
„Ми лояльні! Ми за волю
Шабельками не махали, —
Що дали, ми брали смирно,
Ще й у ручку цілували.
„Ми тверді, бо мов скала
Стоімо на віри грунті.
В вірі вся будучність наша,
А не в вільнодумнім бунті.
„Ми й учені! Ще дяки
Нас псалтир читати вчили:
З книг святих вся мудрість наша,
А плювать нам на машини.
