А море реве і клекоче
І парою в небо бухтить,
За морем тим в замку високім
Невмерший жиє цар Давид.
І впали жиди ті на землю,
Молились три ночи й три дни,
Стогнали і плакали тяжко,
Аж поки слізми підплили.
А сльози йіх в море влили ся
І в кригу стялись ледову,
А хвилі кипучі на кризі
На той бік несуть жидову…
Минуло днів тридцять і девять,
Послів як нема, так нема,
Жидам вже погасла надія,
Лишилась трівога німа.
На славную учту зібрались
З цілого пів світа царі,
І шумно, і говірно й гучно
У царськім високім дворі.
А оддалік в тюрмах і мурах
Пильнують жидів сторожі,
Кати похожають гуртами
І острять мечі та ножі.
Ось учта в дворі почала ся.
Як гучно музика гримить!…
А плачуть жиди і ридають:
Не йіде наш цар, наш Давид!
Пів учти скінчилось, пів пяні напились
Вельможніі гості в дворі;
Кати похожають, в руках йіх іграють
Блискучі ножі й топорі.
Вже учта скінчилась, цар пяний
Жидів мордувати велить, —
Втім чути: гримить, наближаєсь…
Ах, йіде наш цар, наш Давид!
