А жінка дурна як поліно, тремтить,
Лиш знає грудь в рот єму пхати.
А в'но все лиш хопить тай пустить… Побіг
До тещі. Прийшла стара, оха,
Щось шепче, то купіль готовить якусь —
Дитина не втихла ні троха.
Промучились ми! А по доктора слать
Ні думки! Ніч, роскаль, три милі…
Що кошту!… коротко сказать: до трьох днів
Синок мій лежав у могилі.
V.
Не стало між нами житя з того дня,
Могилка ота нас ділила,
Мов корч бодяковий. Все думка в міні:
Се Файга дитя моє вбила!
Дарма, що я бачив жаль, сльози єі.
„Дурна як поліно!“ Сі мисли
Вертались усе, як лиш бачу єі,
Вертались і груд мою тисли.
„Дурна як поліно! В неволі зросла
У батька, як жаба в болоті:
Лиш вирне на сонце, тай зараз назад
В болото по власній охоті!
„Йій матірю буть? господинею буть?
І щож вона вміє? Робити
Лиш те, що йій кажуть, і родити, й грудь
Дитині до рота встромити.
„Казала йій мати не слухать мене —
Не слухала, хату лишила,
Заробок повергла, щоб мамі служить,
І власне дитя погубила“.
Такі мене мучили мисли день в день,
Обридла і жінка і хата,
Заробок, весь світ. І весь день я нераз
Сидів і мовчав. Як заклята.
