Жінка, діти тож прибігли,
Плачуть, просять і ревуть;
Пан на ганку люльку курить,
Все плює й глядить у кут.
Жінка бух єму у ноги.
Цілувати почала…
„Марш!“ пан крикнув і в грудь копнув
Чоботом, аж кров пішла.
В тім тур-тур! візок в подвірє
Бачу, жид, уже в літах,
Йіде, в простому халаті,
Сам віжки держить в руках,
Однокінкою. Зайіхав
Перед ганок, лиш зирк-зирк.
Оглядів всю ту Содому,
Лиш всміхнув ся, нічичирк,
Тай до пана. Пан аж скрикнув:
„Шая Ляйб! За житом ти?“
„Так, за житом.“ — „Добре, добре!
Є готове, лиш плати!“
„Добре, пане. Але що се
Тут за ярмарок у вас?“
„Слухай, Шая, ти гешефтсман,
Знаєш, що́ в гешефті час!
От сей жид — він мій підданий —
Винен гріш міні, пять сот —
Третій рік уже, й ша-тихо,
Мов води набрав у рот.
Нині зву єго, заплати
Домагаюсь по добру —
Він міні ще грубіянить,
А платити ні дуду.
От я наказав забрати
Все добро єго. Хочу
Жида розуму навчити,
Сам собі свій довг сплачу.“
„Пане, — крикнув я, — неправду
Ви говорите! Я сам
Обіцяв вам дати рату,
Як лиш збіжа що продам.“
„Ну, гляди, в живіі очи
„Брешеш!“ він міні кричить!
