Жінка шинкувала, теща
Шахрувала мужиків,
Старший син три села лихвов
До зубоженя довів,
Менші два сини провчили
Конокрадське ремесло, —
Ну, й зростало йіх богацтво
І поважанє росло.
А наш Майлех все молив ся,
В божих заповідях жив
І добро творив. Таке він
Правило собі вложив:
Хто прийшов до него бідний,
Десять центів він давав,
А імя єго і назву
Зараз в книжку записав.
Як прийшлось єму вмирати,
Він отак сказав рідні:
„Будете мене ховати,
То сю книжечку міні
В гріб на груди положіте,
Щоб я Богу показав:
Двадцять вісім тисяч шісток
Між убогих я роздав.“
З уст до уст пішли слова ті,
Йіх підхопив весь кагал:
„Двадцять вісім тисяч шісток!
Боже, таж се капітал!
Бачите, який побожний
Праведник між нами жив:
Все моливсь і тількі гроші
Богу в жертву положив!“
Ну, й не диво, що був погріб
Многолюдний і шумний.
„Двадцять вісім тисяч шісток!“
Вкруг гуло, мов дзвін гучний,
Позавчора був той погріб.
Вчора шабас був. Ну, ґіт!
Посходилась повна школа,
Помолили ся як слід,
Почали вже розходитись —
Гамір, гутірка… І щож?
