То мене йтіть, я вше то знаю,
Такі єму контуші скраю
Що путе з злости пальці хрис!“
Не знаю за що, але люто,
Усею кровю, всім нутром
Він не любив панів, мабуть-то
За те, що сам не вмів в йіх тон
Попасти, чувсь чужим між ними,
Вони ж на него з висока́
Гляділи й жартами бутними
Принижували бідака.
А то по-тихо ще шептали,
Що сватав в пана він доньку,
Так там не тілько відказали,
А ще й оказію таку
Єму зробили серед гостей,
Що бідолаха мало костей
Втікаючи не поломав.
Так від тоді на всіх панів
Нетайний а завзятий гнів
Комісар в своім серці мав.
А був він у циркулі — сила,
Трохи́ що старості рівня,
І не було такого дня,
Щоб рук єго не доходила
Якась мужицька справа. Много
Панам давав ся він в знаки,
І за порадою до нього
З втіх сел ходили мужики.
І що то вже пани робили,
Щоби позбути ся єго:
До губернатора ходили,
Писали скарги, голосили,
Що люд бунтує, що свого́
Пани непевні, що готові
Хлопи́ вже й до розли́ву крові,
Не хочуть панщини робить.
Та всі ті скарги так пропали,
Комісаря не підкопали,
Бо весь округ спокійний був, —
Самі-ж жалобщики в одвіті
Являлись в кепській кондуіті, —
