Будь ти співаче, як божа пшениця,
Пісня твоя — золотеє зерно!
Скоро в лушпині доспіє воно,
Колос у низ починає хилить ся.
Знає той колос, стебло і лушпина,
Що для зерна вони тілько й росли,
Що лиш тоді воно повне, коли
Весь живий сок свій в ній зложить ростина.
Знає той колос, стебло і лушпина,
Що як доспіє зерно золоте,
Серп йіх нещадний зітне і змете,
І що зерно те йіх смерти причина.
Алеж леліючи в темній обслоні
Сочні зерня́точка, знає стебло,
Що на будуще воно принесло
Но́ве, богатше житє в своім лоні.
Так весь свій мозок і нерви і серце
Й ти в свою пісню, співаче, вкладай,
Біль свій і щастє й житє йій віддай,
Будь єі колос, лушпина й стебелце!
4 іюня 1888.
|
IV. Рідне село. І знов я бачу тя, село моє родинне, |
