За тим житєм, що хоч так біднеє
І сіреє, пливе коритом тихим своім?
За щастєм слимака того, що в шкаралущи
Ховаєся? За незнаня смерком?
Чи жаль міні, що я у світ пішов пішком
На бурі, громи й град, шукати, де сцілющий
Потік знаня пливе?
О ні, о ні!
Не того так сьогодні жаль міні,
Не тим душа моя так важко заболіла,
А тим, що тяжша ще пригноба тут засіла
На лицях, голови недоля в низ хиляє,
Під віддихом єі вся радість завмирає
І приязнь гасне враз з любвою,
Котроі сімя тут міні у серце впало.
Оттим то тяжко так міні у тобі стало.
Прощай село моє! Що тут мене держало,
Те щезло; що тепер держить —
Таке важке, що мов гора тяжить
На серці. Геть іду — і плачу над тобою.
14 іюня 1880.
