Сторінка:З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. 1893.djvu/93

Ви в шинок з висот небесних
Затягли пісень богиню!“

Так гнівним говорять словом
Ситі судді естетичні
І ридають, що засохли
Давні хвилі поетичні.

„Висхли хвилі, заніміло
Чистеє вітхне́ня слово;
Як не ми єго відно́вим,
То не віджиє на ново“.

Хухають вони і шепчуть
Естетичніі форму́ли,
Крають, латають і ліплять
Світ будущий із бібули.

А житє йде своім ходом.
Хвиля мисли, хвиля духа
Розливаєсь, йіх риданя
Ані формул йіх не слуха.
1881.

 

---

XI. Тетяна Ребенщукова.^[1]

Ста́рці і книжники грізно накинулись
Каменувати тебе:
Всіх йіх некритая, непідсолоджена
Правда по серці скребе.

Горе сердечнеє, людське, великеє
Серць йіх не ткнуло брудних;
Те лиш йіх гніває, чом так без стра́ху ти,
Прямо стаєш перед них?

1. Героіна звісного оповіданя М. Павлика.