Перейти до вмісту

Сторінка:З журбою радість обнялась.djvu/102

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Він жив один в своїй пустелі,
В краю думок і мрій своїх,
На мить одну злітав на скелі
І знов для неба кидав їх.

„Самотний він“, юрба казала,
„Як жаль його“… і далі йшла,
І в повній щирості бажала
Зробить посмітюху з орла.


1906 р.