Сторінка:З журбою радість обнялась.djvu/107

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана



Як квітки, вони повьянуть…
Швидко рік мине,
Як моя невірна мила
Кинула мене.

Пісня-ж льється і чарує,
Дзвоне: „в щаста вірь,
Бо розлито щастя море —
Од землі до зір…

„Кинь по милій сумувати,
Плакати в журбі:
Прийде та, що вік вже буде
Вірною тобі“…


1904 р.