Сторінка:Йогансен Михайло. Доробок (1924).djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
НІЧ.

 Ясно…
Так ясно удень не буває.
 Ясно.
Яснішого серцю не треба,
Тихо, як сонної дівчини очі.
Землі немає.
 Тільки ніч,
 Тільки небо.

Але роз'ятрений мозок
 Не хоче,
 Не може.
І в трясці нервовій тремтить розгублений розум,
І от із землі зростають, мов крила, гігантові тіні
Все вище і вище, мов чорна мільйонова зграя,
І квилить, і плаче, і кракає й дико ґерґоче,
І чорними пальцями в смертній роспуці, в одчаю сягає по зорі…