друга ж трохи менша. Вони лишилися невитягненими з річки й досі.
Про запорожських кошових часів Нової Січі збереглося на місці названоі Січі менше згадок, ніж про кошового Сірка, хоч останні кошові були майже на сто літ пізніше відомого славного рицаря. Наприклад, про останього кошового Калнишевського, хоч люде ще й згадують, та не прославляють його, як Сірка, а тільки сумують про його долю, бо Текелій закував його у кайдани, і Калнишевський скінчив своє життя у тяжкому засланні в Соловецькому манастирі, на Білому (північному) морі.
За Покровським рогом Підпільня повертає на північ і, як раніше річка Лапинка, починає викидати з себе річеки: Похилу, Шаршаву та Піскувату. Всі ті три річки йдуть на сполучення з степовою річкою Базавлук, од котрого, певно, взяв свою назву і Луг Базавлуг, у котрий ся річка впала.
Річка Базавлук була на Запорожжі одною з найбільше славних та укоханих запорожцями річок. У давні часи вона довго була межею між землями запорожськими та татарськими, і навіть у пізніші часи, коли межа перейшла на Камьянку та Буг, все-таки до Базавлука татари часто проходили неначе по своій землі.
За часів Олешківськоі та Новоі Січі по Базавлуку було багато запорожських зімовників, а найбільше на розі балки Камьянки та Базавлука, де тепер село Шолохово,та нижче, де тепер село Грушівка. Після скасування (Січі всі землі по-над Чортомликом, Базавлуком, лиманом Великі Води і майже ввесь Базавлуг, кількістью біля двохсот
