Далі униз по-над Дніпром ідуть урочища: Петровщина, Марково та Степок. Останнє майже ніколи не заливається і вкрите чудовим лісом та гарною, майже степовою травою.
Друге урочище з тою ж назвою «Степок» лежить між річками «Шахова», що вийшла з Скарбноі і біжить до Великих Вод, та Білобородчиною, що з тієї ж Скарбноі впала у річку Темну. Близько од сього Степка, між річкою Тихінкою та Старим Ревуном, лежить невелике урочище Панидине, відоме тим, що після скасування Січі на ньому сидів і «плодив бжолу» запорожський дід «Усатий». Того; «Усатого» знав ввесь Базавлуг через те, що в нього був один дуже довгий вус і що він кував коня підковами назад. На місці його кишла досі живуть люде і держать пасіку.
Як кажуть діди, по всіх грядах Базавлугу спокон віку жили запорожці, рибачили тут і розводили бжіл. І як поділили Базавлуг на панів, то й після того ще запорожці довгий час жили тут вільно, а далі здебільшого почали платити панам аренду.
У селі Покровському, як каже шановний Д. І. Яворницький, люде переказують, що коли москалі оточили Січ, то запорожці закопали своі скарби у Базавлузі і, тікаючи на Дунай, лишили тут у плавні двох товаришів, щоб доглядати того скарбу. Довго ті запорожці так жили, сподіваючись, поки товариство повернеться, і вже зовсім постаріли, дожидаючи, а все не хотіли виявити, де саме закопаний той скарб. Як не мали вони вже сили самі собі: іжу добувати, то приходили у Покровське з торбами,
