кільки рук перейшла у рід великого князя Михайла Миколаєвича.
На запорожському кладовищі Голоі Грушівки, недалеко од теперешньоі церкви, ще досі збереглося де-кільки запорожських хрестів.
На розі, що випьявся у Великий Луг між Джуганом та Річищем, помітні окопи, хоч, певно, вони не запорожських рук, бо для запорожського нечиєленого війська вони були б дуже просторі: як би ті окопи витягнути, то було б верст девьять.
На південь од окопів є низина, по котрій розкидані пасіки. Та низина зветься Сірківкою через те, що там останні роки свого життя пробував славний кошовий отаман Війська Запорожського Іван Сірко. Як відомо з історії, Іван Сірко, захворівши тут року 1680 на своій пасіці, першого августа того ж року помер. Тіло його запорожське товариство другого ж дня дуже урочисто перевезло річками на військовому байдаці у Січ, що була тоді на усті Чортомлика, і по запорожському звичаю поховало там з пальбою, насипавши над домовиною великого запорожця чималу могилу.
Нижче Голоі Грушівки Джуган, що туг вже зветься Річищем, себ то, старим ходом Дніпра, робить велике коліно, врізуючись у плавню низьким місцем, що зветься Пеклом. Повертаючи далі на північ, а далі на захід, прямує до Томаківського острову. Тут Річище відкидає од себе у праву руку річку Ревун, котра обходе Томаківський острів з півночі, і, прийнявши в себе з степу річку Томаківку, падає разом з нею у Чернишівський лиман. Тим ча-
