Січ недалеко свого давнього гнізда, на Микитиному Розі, а поляки зразу ж зробили поручнеі свою фортецю, у котрій і поставили біля 1000 жовнірів з комендантом пооляком.
Проте скоро виявилося, що обрате під Січ місце зовосім до того не придатне, бо річка Орлова дуже підмивала під Січчю берег і рушила січові будинки у воду. Через це Січ на Микитиному розі пробула тільки 14 років, до року 1652. хоч слава іі велика, бо тут у році 1648, на сіочовій раді, Військо Запорожське ухвалило дати поміч Богдану Хмельницькому і одностайно з ним стати в обоорону прав козацтва та волі украінського народу. Тут же Хмельницького було проголошено гетьманом і надано йому од війська клейноди і, які знайшлися, заховані по пісках гармати.
Після переходу Січі року 1652 на устя Чортомлика, на Микитиному Розі, аж до скасування війська у році 1775 лишалася запорожська залога, і уряд запорожського перевозу через Дніпр на татарський берег до Камьяного Затону, до котрого од Микитина Рогу біля трьох верст. За часів Новоі Січі у Микитині було 40 хат, де жили урядові старшини: шафарь, підшафарій, писарь, підписарій і товмач, по околицях же Микитиного Рогу було розкидано аж 300 запорожських зімовників.
З часом Орлова все дужче підрізувала Микитин Ріг, і, нареші, великою повідью 1846 року обвалилися у воду і решта січових окопів і каплиця, що стояла на місні січовоі перкви, і січове кладовище разом з кістками запорожського лицарства.
