татись у нетрях, а проте і цей невеликий закуток Лугу оглянути пішки неможливо, бо й на сій вузькій площі чимало покрутилося протоків та озер.
Од місця, де в Олександрівську стоїть пароходна пристань, з Дніпра одбивається на схід глибока річка Закутна[1]), котра весняноі доби, та й у літо, вся застановлена берлинами. Через пів-верстви од устя Закутна, прийнявши в себе протоки од річок Московки й Кушугуму, повертає на південь і тече чотирі з половиною верстви, маючи з правоі руки за півтори верстви Дніпр, а з лівої за верству — Кушугум. Що далі, Закутна ширшає і наприкінці переходе у лиман.
Ввесь цей закуток Великого Лугу між Кушугумом, Закутною й Дніпром я памьятаю ще з сьомидесятих років. Він у ті часи був рясно вкритий добрим лісом. Чимало було тут навіть дуба. Закутна й ії лиман були вкриті очеретами; протоків дрібних було тут безліч і ходити можливо було тільки роздягненому. Року 1916 я застав у цьому кутку велику одміну: ліс дуже порідчав, дубів немає зовсім, очерета що-року вирізуються і вже не виростають такі високі, як колись, і сам закуток стратив свій дикий вигляд і став місцем для гулянок мешканців городу Олександрівську. Устя річки Закутноі поширене й поглибшене черпалкою і зветься «Оріховою бухтою». З одного боку цієі бухти стоять вагони залізниці та лежать навернуті бун-
- ↑ Од слова „закуток“, яким справді є ця частина Великого Лугу. На трьохверстній карті генеральн. штабу вид. 1909 р. вона названа „Заклятою“.
