42
— Ну, дак рушаймо до „Капернауму“, певне, що там не сплять, — мовив Михайлов.
Елькин на ознаку згоди кивнув головою: вони взяли ся за руки і пішли, а я у слїд їх.
Йдучи повз кватиру Брюлова, я помітив в вікні Лукіяна і з сего вивів, що маестро вже встав. Я попрощав ся з Михайловим і з Елькином і пішов до Брюлова. В коридорі зустрів його з сьвіжою палїтрою і з чистими пензликами. Привитав ся. Тепер не то, що в голос, а й про себе я не спроможен був читати. Я знов пішов на побережжє, трохи повештав ся і вернув ся до господи. Штернберґ ще спав. Я тихенько сїв біля його ліжка і любовав з його дитячої тварі непорочної; потім взяв олівець і папір і став малювати з сонного його патрет. Як для ескиза — дак похожість і вираз вийшли добре. Тільки що зробив я усю постать, як він прокинув ся. Менї стало соромно. Він се помітив і засьміяв ся чистосердешним сьміхом.
— А покажіть, — мовив він, — що ви робили?
Я показав. Він знов засьміяв ся і почав хвалити мій малюнок, потім і каже:
— Нехай коли небудь і я поквитую з вами.
Потім встав, умив ся, розвязав свій пак і став одягати ся.
Вийнявши з паку чималий портфель, він подав його менї і мовив:
— Отут усе, що я минулим лїтом зробив на Українї, нема тільки кількох малюночків, зроблених акварелию та олїйними красками. Подивіть ся, як мати мете час, а менї треба декуди з'їздити. До побачення! Еге! А що сьогодня в театрі? Я вельми за ним занудив ся. Ходїм гуртом до театру.
— З великою охотою, — кажу я; — тільки зайдїть по мене в натурну клясу.
— Гаразд, зайду, — відповів він вже за дверми.
Коли-б від Брюлова не прийшов був по мене Лукиян, менї-б про обід не прийшла й думка. Менї навіть прикро було, що ради Лукиянового ростбифу я повинен покинути Штернберґів портфель.
За обідом я про своє щастє повідав Карлу Павло-