|
Поки не вмру, дивитимусь.“
— „А може й забудеш?
Розбагатієш, у Київ
Поїдеш з панами,
Найдеш собі шляхтяночку,
Забудеш Оксану!“
— „Хиба краща є за тебе?“
— „Може й є, — не знаю.“
— „Гнівиш Бога, мов серце:
Кращої немає!
Ні на небі, ні за небом,
Ні за синім морем
Нема кращої од тебе!“
— „Що се ти говориш?
Схаменися.“
— „Правду, рибко!“
Та й знову, та й знову.
Довго вони, як бачите.
Вели таку мову;[1]
Цілувались, обнімались
З усієї сили;
То плакали, то божились,
То ще раз божились.
Їй Ярема розсказував,
Як жить вони будуть,
Як окує всю в золото,
Як долю добуде,
Як виріжуть Гайдамаки
Ляхів в Україні,
Як він буде панувати,
Коли не загине.
Аж обридло слухаючи.
Далебі, дівчата!
„Отто який! мов і справді
Обридло!“
|
