|
Єсть у мене... туманочку,
Туманочку, брате!...
Дитя моє, мій синочку,
Нехрищений сину!
Не я тебе хреститиму
На лиху годину;
Чужі люде христитимуть,
Я не буду знати,
Як і зовуть... Дитя моє!
Я була багата...
Не лай мене; молитимусь,
Із самого неба
Долю виплачу слёзами
І пошлю до тебе.“
Пішла полем ридаючи,
В тумані ховалась,
Та крізь слёзи тихесенько
Про вдову співала,
Як удова в Дунаєві
Синів поховала:
„Ой у полі могила;
Там удова ходила,
Там ходила-гуляла,
Трути-зілля шукала.
Трути-зілля не найшла.
Та синів двох привела,
В китаєчку повила.
І на Дунай однесла:
„Тихий, тихий Дунай!
„моїх діток забавляй.
„Ти, жовтенький пісок!
„Нагодуй моїх діток;
„Іскупай, ісповий,
„І собою укрий!“
|
